Віктор Винник, лідер гурту «МЕРІ»: «Франик для мене – це місто-свято»

ВІКТОР ВИННИК – музикант, вокаліст та лідер гурту «Мері» вкотре завітав до Івано-Франківська. Тут, ще в 90-их, минули його студентські роки, молодіжні розваги та незабутні моменти безтурботного життя. Віктор вважає Франківськ своїм другим рідним містом та з радістю приїжджає сюди знову і знову. Відбувся черговий візит співака до Станиславова, де він охоче погодився поспілкуватися з нами:

Розкажи історію, пов’язану з Франківськом, яку ще ніколи не розповідав

– На 1 курсі я мешкав в гуртожитках, і там, ще на початку 90-их неподалік були поні. Вони мали хорошу звичку: підходити і їсти з рук людей. Якщо їм щось не давали вони голосно іржали. Поні теж коні. Я йшов з танцювальної репетиції, був дуже змучений, це була листопадна, темна ніч. Не побачив цього поні і коли він заіржав, мені згадалися всі фільми жахів, які бачив. Я дуже швидко прибіг до гуртожитку, на одному подиху, хоча після репетиції був виснажений. Виявляється в людини є надможливість і її можна викликати. Того вечора поні зміг це зробити. (Сміється).

Чи змінюється для тебе Франківськ? Якщо так, то позитивно, чи негативно?

– Коли ти закоханий, ти не бачиш негативу в принципі. А коли я вічно закоханий, я не можу бути не емоційним. Хоча, коли, в 90-их я тут навчався, в центрі на стометрівці стояв великий, зелений паркан впродовж 5 років. Я не міг зрозуміти, що там. Потім, приїздив ще після навчання і цей паркан там досі стояв. І коли, вкотре, приїхав, паркан зник, а для мене зникла якась архітектурна деталь стометрівки. Там зробили банк. Це була така перша, помітна для мене, зміна, а потім їх дуже багато відбулось. Франик для мене – це місто-свято. Для багатьох моїх знайомих – також. В мене завжди тут піднесений настрій, і з обличчя не сходить дурна блаженна посмішка. Але мені не соромно. (Сміється).

Твоя найновіша пісня «Емігрант»? Чим мотивувався, коли її створював?

– Надихає те, що і завжди, це – життя. Тема еміграції колись була інакша, ніж зараз. Тепер вона набула загрозливих форм. Не секрет, що нас буде більше скоро там, ніж тут. Просто мені хотілось зрозуміти стан людини, яка завтра стає емігрантом. Напевно в кожного є така межа, бо перед останнім кроком стає страшно, через те, що ти розумієш, що вже – все. Я себе уявно ставив на місце цих людей, і вийшла така пісня.

Коли очікувати ваш 5 альбом «Снайпери-амури»? Чим він здивує?

– Дивує він, в першу чергу, мене. Тому, що спочатку, планувалось 10 треків, і вони вже давно були готові, але пісні далі записуємо, і на сьогодні, є вже 15 пісень, які ввійдуть в альбом. На третину він вже оприлюднений, але є композиції, які ще синглами будуть виходити влітку і восени. Це буде дуже повнометражна платівка. Я дуже хотів закінчити її цього року, щоб почати щось нове.

Чи є така пісня, яку ти слухаєш просто для себе, і вона є особлива ?

– Серед моїх – немає. Момент, коли ти записуєш пісню, над нею працюєш, ти її стільки разів прослуховуєш, що вже від неї відокремлюєшся, дивишся на неї якось збоку. Ніщо не досконале в житті, і ти уже чуєш якісь недопрацювання… помічаєш щось нове, але це треба відпускати. А потім, вистачає того, що я почую її на «Вежі».

Чи доводилось випадково тобі чути власні пісні, у виконанні вуличних музикантів?

– Це відбувається доволі часто, особливо на Заході. Є три етапи сприйняття себе в цьому плані. Перший – коли ти чуєш свою пісню, відчуваєш хвилю гордості, але люди проходять, і їм все одно хто ти. Потім другий – заперечення, коли хтось співає пісню, а ти такий: «Так стоп, це моя пісня, чого ви її змінили?!». А потім, третій – момент просвітління, коли ти розумієш що це круто, ти дивишся, що пісня живе серед людей і тоді настає спокій. Я перебуваю вже у третьому вимірі. Я спокійно дивлюся на це, і мені вже не ламає слух те, що деякі слова і мелодія – інші. Розумію, що в той момент, ця пісня належить хлопцям, які грають на розстроєній гітарі і вони переживають. Вони, за допомогою моїх слів і думок, просувають щось своє. Це дуже приємно.

Якому місту присвячена пісня «Місто»?

– Ця пісня і не про Львів, і не про Станиславів, а про маленьку Батьківщину, про те, звідки ми походимо, що нас тримає, і на чому тримається ця країна. Про патріотизм, в хорошому розумінні цього слова, бо ми часто забуваємо звідки ми і хто. Більшість розуміє, про що вона.

Що б ти сказав звичайному франківцю?

– Скажу ще раз, і сто раз. Кожен раз, коли я перебуваю тут – для мене свято. Часом, у франківців уже око замилюється на красу свого міста, на якісь деталі, ви розумієте, що бачите це кожен день. Знайдіть хвилинку і подивіться на все по-новому. Ви побачите, яке гарне місто Франківськ, як воно вітає гостей, як ці гості хочуть повертатись сюди. Вам корінним, від нас, не корінних, – велике вітання. Франківськ має своє обличчя, і це місто, яке може про себе багато розказати без історій і міфів. Це славний край.

Розшифрування інтерв’ю Маргарита ПЕТРОВА

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *