ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Володимир Мостовий: «Найдорожче, що є у журналіста – це його ім’я»

Володимир Мостовий: «Найдорожче, що є у журналіста – це його ім’я»

Всеукраїнські друковані видання, яким вдається триматися «на плаву» багато років поспіль стають школою для журналістів, довірою для людей та «ласим шматком» для політичних мужів. Як вдається залишатися актуальним виданням протягом багатьох років та у чому секрет успіху? Тижневик «Дзеркало тижня» існує з 1994 року. Газета була заснована як російськомовне видання під назвою «Зеркало недели», але з 2002 виходить, як російською так і українською мовами
 

Більше про видання, його вклад у розвиток журналістики та як вдалося не похитнути ідею газети протягом 22-ох років існування, читайте у розмові з багаторічним головним редактором і співзасновником тижневика «Дзеркало тижня» – Володимиром Мостовим.
 


 

Як вдається багато років поспіль тримати високу марку видання?
 

– Колись «Дзеркало тижня», яке ще тоді було «Зеркало недели», мало 32-ві великі шпальти формату А2, а творчих працівників було всього четверо. Ми не були в силі випускати таку масштабну газету, але завдяки нашій редакційній політиці, яка була островом свободи, до нас потяглись журналісти інших видань та й телебачення. Тоді справа була не в гонорарі, вони могли висловити ті думки, які раніше не були в силі висловити. Наш штат згодом збільшився і сформувалися свої традиції. У нас ніколи не було редколегії, ради трудового колективу, профспілкової організації і навіть первинної журналістської організації, проте атмосфера у нас завжди була творчою. Поступово, окрім бажання висловити свою думку, для журналіста стало престижно виступити в «Дзеркалі». Надалі ми намагалися підтримувати цю атмосферу. Був період, коли планували перейти на щоденне видання. Ми збільшили штат і довго працювали собі на збиток великим штатом, для того, щоб люди адаптувалися до наших вимог та творчої планки. На жаль, цей проект так і не відбувся і довелося половину штату скоротити.
 

«Для журналіста стало престижно виступити в «Дзеркалі»

 

– Як вдається залишатися непохитним у редакційних переконаннях?
 

Як говорила Юлія Мостова: «Ми зуміли поставити себе на районі». Ми з початку дали зрозуміти, що використовувати «Дзеркало» будь-кому на свої егоїстичні інтереси – не вдасться. За нами не стоять державні кошти чи якась партія, тому нам важко окупитися. Я не буду казати, що ми взагалі не друкуємо платні матеріали, але головне, що не політичні. Газета не стала бізнесом і за 22 роки не було такого, щоб виплачувалися дивіденти засновникам і власникам. Ми раді й тому, що нам вдається не дуже затягувати виплату зарплат. Гонорари у нас теж мізерні. Один дуже відомий російський публіцист і поет виявив бажання стати у нас колумністом, і коли вийшли перші подачі, я передав йому конверт, тоді він запитав, чи це за одну подачу. Більше він у нас не друкувався (сміється). Але наші розуміють.
 

«За 22 роки газета не стала бізнесом»

 

– Чи довго журналіст зможе працювати тільки на ентузіазмі?
 

Восьмого жовтня газеті виповнилося 22 роки. Зараз у нас працює дев’ятеро людей ще з першого номера. Пригадую, у нас перші два роки працювала американка, дочка сенатора, її мати була мільйонеркою, працювала психологом. Журналістка приходила на роботу навіть з температурою 39о, я відправляв її додому, та вона казала, що любить свою роботу і не піде. Це багато про що говорить. За 22 роки через газету «пройшло» близько двохсот людей.
 

д
 

– Яке найважливіше надбання журналіста?
 

– Найдорожче, що є у журналіста – це ім’я. Це титул, а іноді й хрест. Журналісту не варто чекати визнання від держави чи директора.
 

– Які українські друковані ЗМІ вам імпонують?
 

З щоденних газет можу виділити «День». Зараз більш актуальними залишаються сайти та журнали. «Дзеркало» славне аналітичними матеріалами, а люди більше читають новинну стрічку в мережі. Коли у нас вийшов сотий номер, нас привітав президент Кучма і написав: «Я знаю, що ваша газета не для багатьох, а для тих, хто не розучився думати». Прошарок мислячих, або тих, хто прагне розібратися у чомусь глибоко людей, ніяк не збільшилось.
 

– Яка ваша думка стосовно регіональних ЗМІ, на якому вони рівні?
 

– Я сам починав з районної газети і тривалий час працював у міських виданнях. Більшість з таких газет, на жаль, вдаряється в жовтизну та потурає публіці з невисокими запитами та прагненнями. Як на мене, потрібно робити кущові газети, тобто на кілька районів, що дасть змогу вижити. У Німеччині, яка за населенням удвічі більша за Україну, зареєстровано 480 друкованих видань, а у нас – 36 000, з яких виходить 7 000. Питання: як можна вижити у такій кількості видань? Я не згоден із тим, що такими дивізіями щороку випускають журналістів, тому й не дивно, що 80% з них не йдуть в журналістику. А ще, часто-густо немає соціального замовлення від суспільства на ті ж якісні газети. Тому важливо не втрачати планку.
 

«В Україні зареєстровано 36 000 друкованих видань, з яких виходить 7 000. Як можна вижити у такій кількості видань?»

 

Сніжана САМАНЧУК  
 

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]