ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Ярослав Мінкін: “Майбутнє громадського сектору – в плануванні та об’єднанні”

Ярослав Мінкін: "Майбутнє громадського сектору - в плануванні та об’єднанні"

Через затяжну політичну та економічну кризу громадському сектору в Україні доводиться виконувати нетипові для себе функції. Певною мірою доводиться не лише “підміняти”, а й заміняти державні інституції, аби суспільство і далі рухалося на шляху до євроінтеграції. Як в таких умовах працюється громадським активістам та яким бачить їхнє майбутнє, розповідає Ярослав Мінкін – експерт з культурної політики, голова Правління Молодіжної організації «СТАН», тренер правозахисних освітніх програм.

У якому стані зараз перебуває громадський сектор в Україні?

– Зважаючи на об’єми фінансування та широту охоплення громадським сектором різних рівнів суспільства в Україні, вважаю, що громадянський сектор – один з найбільш розвинутих у світі. Я навіть не можу уявити собі іншу країну в якій би громадський сектор був настільки розвинутим. Бо фактично ми беремо на себе функції не тільки громадського сектору, не тільки стерилізуємо тваринок, як це роблять у Сполучених Штатах, а й займаємося розвитком громади чи довкілля.

– Чи унікальна Україна в тому, що громадські організації беруть на себе деякі функції, які б мали здійснювати державні інституції?

– Так, в Україні громадський сектор часто заміняє ті ніші, які мали бути зайняті державою. Україна однозначно є унікальним прикладом. Ми беремо на себе багато політичних функцій через те, що у нас є політична криза і політичні партії не відіграють роль, яку зазвичай відіграють партії в демократичному суспільстві, це беруть на себе громадські організації. Раніше нас постійно порівнювали з Польщею, але зараз там відбуваються досить небезпечні зміни.

– Чи готові українці фінансувати громадський сектор?

– Я думаю, що 99 % грошей, які отримує громадський сектор є недержавними коштами, не грошима українських платників податків. Попри те, що у нас є багато проблем, а ні держава, а ні місцеві мешканці, ні локальні політичні еліти просто не готові давати гроші, або взагалі звертати на це увагу. Крім соціально-відповідального бізнесу, фактично міжнародне і закордонне фінансування є чи не єдиним джерелом.

– Що може покращити ефективність роботи громадського сектору?

– Великий виклик для України – це невміння будувати партнерства, зв’язки чи взагалі будь-яку комунікацію. Дуже часто всі конкурують з усіма. Це відбувається в органах місцевого самоврядування, відбувається на рівні міністерств, де відділи між собою конкурують і те ж відбувається в громадському секторі. Я вважаю, що це проти природи громадського сектору. В громадському секторі усі мають підсилювати один одного, шукати і розвивати нові ніші. Якщо немає спільного бачення, немає спільних орієнтирів, немає спільного розуміння – куди ж ми все-таки рухаємося, відповідно ми не завжди ефективні.

Мали б бути зроблені форуми громадянського суспільства, чи коодинаційні ради, де б всі громадські організації, які працюють і на рівні міста, локальної спільноти, області, всієї України брали участь в регулярних обговореннях в цілому. Щось таке робить «Ukrainian Lab» та «Гараж Генг». Ці люди намагаються щось робити, бо не обговорюючи план дії на наступні роки, місяці чи дні, – неможливо бути ефективними.

– Тебе нещодавно обрали координатором однієї з робочих груп Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. На що буде спрямована твоя робота?

– В цілому зараз йде мова про те, що Форум громадянського суспільства Східного партнерства – це один з тих інструментів, де громадські організації шести країн мали б координувати свої дії та зусилля щодо євроінтеграційного напрямку.

Стосовно України, то потрібно шукати порозуміння з бізнесом, з органами місцевого самоврядування з іншими стейкхолдерами. Окрім об’єднання, громадські організації зараз повинні працювати на довгострокову перспективу 20-25 років, це єдиний шанс бути дійсно ефективними.

– Як процес євроінтеграції коригує діяльність громадського сектору?

– Це орієнтир, який взятий не лише громадським сектором а й суспільством в цілому. Бо Україна хоче бачити себе частиною об’єднаної Європи. У великій демократичній родині завжди питання легше вирішувати ніж в авторитарний.

Це вибір не тільки нашого покоління, як можуть зараз подавати. Це вибір нашої країни, який був зроблений дуже давно, це природній  цивілізаційний процес, який розпочав ще Ярослав Мудрий.

– Що б ти відповів критикам євроінтеграції? Чи може Україна без неї обійтись?

– Звісно ні, через те, що українська держава не може сама побороти корупцію, не може запустити реформи, не може дотримуватися обіцянок, які були дані щодо ратифікації конвенції «Про права людини». Країна це як людина, якщо вона не має вектору вона не може далі розвиватися. Це не про Схід і Захід, це про авторитаризм і тоталітаризм та демократію, інклюзивність, інтеграцією обмін і взаємозбагачення. Критика євроінтеграції – це популізм, який намагаються використати, щоб українці не хотіли бути частиною об’єднаної Європи.

Первинно ми були всі були на одній цивілізаційній платформі. У нас є спільні цінності і це можна довести відкриваючи історію традицій українського народу. Вони всі повністю відповідають темі толерантності, недискримінації, підтримки один одного. Добросусідства, відкритість до нового. Усі спроби довести нам, що це не наші цінності робляться для того, щоб завадити українцям інтегруватись.

– У великих містах громадська активність більша ніж у малих?

– Я трохи не погоджуся з такою заявою. Наприклад, є маленький Бучач, в якому дуже багато ініціатив, хоча там відносно невелика кількість населення. А є великі міста, не хочу їх ображати, але в яких через певні обставини руху громадського серйозного немає. Є Жмеринка, там в певний момент з’явилась спочатку одна громадська організація, потім була ще створена одна молодіжна. В даний момент через певні ін’єкції громадського активізму, а зараз це місто з великою кількістю подій. Цікавий досвід – це Краматорськ і Слов’янськ. Вони після 2013 року по кількості заходів і по їх серйозності можуть конкурувати з Києвом та Львовом. Все залежить від агентів змін. Це дуже гарно демонструє Івано-Франківськ. Тут з’явився Юрко Филюк і навколо нього з’явилася середовище і вони почали змінювати місто.

– Якщо говорити про війну на сході України, чи є світовий досвід, коли громадський сектор допомагав у вирішенні таких ситуацій?

– Багато хто з дослідників і активістів зараз намагаються знайти позитивний досвід, але як говорять миротворці: “хороших прикладів майже немає, а ні Югославія з цими дивними структурами, а ні Іспанія з землею Басків”. Якщо брати наших сусідів: Грузію, Молдову, Вірменію, Азербайджан, там теж немає позитивного досвіду. В світі, наскільки я знаю, немає досвіду, який би демонстрував, що  військовий конфлікт було залагоджено, все повернулося на свої місця і стало ще краще.

Андрій ВОЛИК

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]