Він, як і більшість франківців, співає в душі, полюбляє ходити в гори, визнає свої негативні звички та вирішує хатні справи. Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків вміє впливати на час, бо інакше не зрозуміло, як він все встигає. Для сайту vezha.org міський голова поділився реаліями свого буденного життя. Тож франківцям варто знати дещо більше: про що мріє, чим захоплюється і чи користується бюті-секретами мер нашого міста.
– Яка музика вам подобається? Є улюблені виконавці?
Дуже люблю українську музику. Часто слухаю “Тінь сонця” і навіть знайомий з цими хлопцями. Буває, захоплююсь піснями Петриненка. Декілька раз я організовував концерти Тараса Петриненка у Івано-Франківську. З-поміж сучасних виконавців мені подобаються “Антитіла”. Два роки тому ми цей гурт на “Карпатський простір” запрошували, непогані виконавці. Загалом, люблю хорошу українську музику. Також подобається виконання Винника, але не того, про якого усі подумали. Я про Віктора Винника з гурту “МЕРІ”, пісні якого досить проукраїнські. До речі, він не одноразово їздив на Схід до наших хлопців, тай у Франківську бував.
– А є якась улюблена композиція, яка пробуджує певні відчуття у Вас?
Так, це переспівка пісні “Два кольори” у виконанні гурту ‘Кому Вниз”. Оригінальність в тому, що звучить вона не ліричним, а бойовим голосом. Це моя улюблена пісня.
– А співати полюбляєте? Десь в караоке, вдома, в душі…
Як кожна людина, можу заспівати вдома щось народне, коли настрій є. Думаю, це нормально. До речі, нещодавно дивився цікавий фільм про те, що хлопець дуже гарно співав в душі, але перед людьми йому не виходило це робити. І для того, щоб цей герой заспівав на сцені, йому облаштували спеціальний душ і його виступ вразив усіх. Здається, це італійський фільм.
– Чому ви надаєте перевагу: фільмам чи виставам?
Я не можу порівняти це. Колись казали, що театри перестануть існувати, через розвиток кінематографу. Але як бачите театри популярні, і можливо, переживуть навіть кінотеатри. Я не так часто буваю в театрах, як хотілось би. В більшості, відвідую ті вистави, які сам організовую. Дуже сподобалася минулорічна вистава за участі Богдана Бенюка “Король Річард ІІІ” . Ця людина відкрилась мені не тільки як комедійний, а як актор драматичного жанру. Ще дуже сподобалась мені вистава нашого театру “Гамлет” у підвалі. Досить нестандартна інтерпретація, яка захоплює глядача. На фільми теж ходжу і радію, що на сьогоднішній день дуже багато є українського кіно. Багато прим’єр я побачив завдяки тому, що допомагав у презентації фільму, його рекламі тощо.
– Якщо б у Вас була можливість зустрітись з якимось голлівудським актором, хто б це був? Можливо, це якась акторка?
Мені дуже подобається Річард Гір як актор. Фільми за його участі досить цікаві та неординарні. Це якесь поєднання містики, серйозності та ноток кохання. Для себе я б перейняв його інтелігентність. Його гра, манери притягують погляди.
– На роботі Ви виконуєте досить багато обов’язків. А вдома є щось таке, що тільки Ви маєте робити?
Чоловік мусить прибити в хаті цвях. Зокрема, я виконую ось такі різні доручення. Не можу сказати, що вмію все робити сам, іноді, доводиться когось залучати. На днях я встановлював екран на стіну, готуюсь, що скоро моя малеча буде мультики дивитись. Покликав сусіда і впорались з таким завданням.
– На кухні буваєте? Хто вдома готує смачні страви: Ви чи дружина?
Чесно, не полюбляю це робити, але вмію. Студентські роки багато мене навчили, особливо під час проживання у гуртожитку. Найбільше полюбляю вареники з капустою. Якщо є час, то можу їх приготувати. Звичайно, є багато видів вареників, але з капустою для мене особливі.
– Опишіть свій найбажаніший вихідний день.
Я гори дуже люблю. Коли є можливість, одразу піднімаюсь на якусь гору. В Карпатах вже побував багато раз, зокрема, на Говерлу більше 10-ти раз піднімався. Це досить проста для сходження гора. Є менші гори, але з важчими шляхами. Наприклад, я десь п’ять раз не міг подолати Сивулю. Але все ж зробив це піднімаючись вшосте. Мрію, що колись зійду на найбільшу гору. До цього треба готуватись, не все так просто. На рік можу десь 2-3 рази вирватись в гори.
– Чи є у Вас якесь захоплення, яке потребує багато часу?
Для мене книги є таким захопленням, а особливо історична література. Це мають бути серйозні дослідження з вказаними джерелами. Певний період мене цікавила саме національно-визвольна боротьба, УПА. Але згодом коло інтересів збільшилось і читаю навіть закордонну історію. Зараз читаю про історію Канади. Добре знаюсь з канадським послом, саме він почав розповідати деякі історичні факти цієї країни і це дуже зацікавило мене.
– Впливає така література на Вашу професійну діяльність?
Так, звичайно. Все ж є якась циклічність, повторюваність історичних подій. Змінюються епохи, але людські стосунки залишаються такими як були. Багато чого можна навчитися з таких книг. Читав історію Середньовіччя, Римської імперії, Греції та ще багато цікавого.
– Якщо б доля склалась дещо по-іншому, яку б професію Ви обрали?
Я був би льотчиком-винищувачем. Це моя дитяча мрія і ще в 90-х я дуже хотів ним стати. Навіть зараз я по-особливому ставлюсь до військової частини. Буваю там, але з робочих питань. Думаю, кожен хлопець в минулому хотів бути льотчиком.
– Можна вважати, що Ви шопоголік? Можливо у Вас є навіть власні бюті-секрети?
Ні. Проводити час в магазинах – не моє і це факт. Я ніколи сам не обираю собі одяг, завжди робимо це разом з дружиною. Зрозуміло, що зовнішній вигляд багато на що впливає. Має бути охайний одяг, зачіска,чисте взуття. В мене це хороша звичка вироблена ще в “Пласті”. А масками і особливими процедурами я не користуюсь.
– Окрім того, що “Пласт” патріотично Вас виховав, на що ще він вплинув і досі впливає?
Багато на що вплинув. Є одна погана звичка, яка виробилась ще в ті часи. Заправляти сорочку, футболку в штани – це все наслідки “Пласту”. Заправлена сорочка, чисте взуття до сьогоднішнього дня зі мною. Для деяких людей це дивно, але не для пластуна.
– Є ще якісь негативні звички у Вас?
Важке запитання, не думав над цим. Буває, не можу стримати себе в емоціях. В певних ситуаціях жалію, що дещо сказав чи якось не так відреагував. Можливо, це багатьом притаманне, але я працюю над цією особливістю.
– Як Ви ставитесь до критики? Сприймаєте її адекватно чи робите вигляд адекватного сприйняття?
На цій посаді я звик до критики. Але варто розрізняти конструктивну критику і ту, яка не є об’єктивною. Звичайно, є певні проблеми і люди критикують шляхи їх вирішення. Але я не розумію, коли хтось переходить на особисті та персональні речі, щоб просто розкритикувати. Наприклад, я дуже болісно переживав подію з новорічними святкуваннями, коли дівчину поранила в око петарда. Через день після того випадку мій батько потрапив у лікарню з інфарктом і я дуже переживав ці події. Я розумів, що все неможливо передбачити і це не моя персональна вина, але все ж картав себе дуже. Якщо десь просіла бруківка чи щось поламалось, то можна виправити, а от те, що пов’язане з людьми – важко. Тому та критика була правдивою.
– Яка ваша першочергова мрія чи ціль?
Добудувати міст. Я перший проїдусь по ньому, коли все буде готове (сміється). Це не тільки мрія для міста, а й для мене особисто.
Христина Ткачук
Залишити відповідь